Наталія Іванівна Ліщук — координатор-методист проекту «Перспектива 21-3»

4449f7a8-9280-4176-afb6-3491d169b921

Я переконана, що та праця, яку звершує людина  має бути потрібною та корисною для інших. І це велике Боже благословення, якщо є можливість не просто працювати, поринаючи в повсякденну рутинну роботу, а повсякчас прагнути вдосконалювати та вдосконалюватись. Учні класів «Радість» заохочують нас постійно бути в пошуку. Досягнення дітей – це наша радість. Вони додають впевненості рухатися далі в реалізації завдань проекту «Перспектива 21-3». Робота в проекті – це не лише можливість зростати професійно, адже перебування серед наших вихованців підтримує й розвиток особистісних якостей, а саме: терпимість, поступливість, співчуття, милосердя, безпосередність…  Нам здається, що ми так багато робимо для того, щоб допомогти дітям з порушеннями розумового розвитку соціалізуватися, а насправді, це вони допомагають нам, дорослим, бути соціалізованими та людяними.

Щоразу спостерігаючи за навколишніми  у різних життєвих ситуаціях: чи то в супермаркеті, чи то в громадському транспорті, я ловлю себе на думці, що наші учні можуть бути прикладом вихованості та культури для членів суспільства. Вони вміють дякувати, вибачатися, висловлювати прохання, допомагати один одному, співчувати, підтримувати, робити компліменти,  прощати та любити. Діти засвоюють бажані моделі поведінки. І тут виникає декілька питань: чи готове українське суспільство прийняти наших дітей такими, чи зможуть вони адаптуватися з такими поглядами на життя, реалізувати свій потенціал?

Також,  я впевнено можу сказати, що діти із синдромом Дауна можуть навчатися та засвоювати теоретичні знання через практичну діяльність, і не просто засвоювати, але й застосовувати їх у повсякденному житті. Їм подобається вчитися, вони з радістю приходять до школи. І найголовніше, що вони роблять це свідомо! Так, можливо не кожна дитина із синдромом Дауна може пояснити свою поведінку, тим більше її мотиви, але ми бачимо радість, бажання, мотивацію в їхніх очах та діях.

Дуже хотілося б, щоб ще більше людей долучилося до створення практичного освітнього простору для дітей з порушеннями розумового розвитку, дітей із синдромом Дауна. Щоб вони з розумінням поставилися до потреб таких школярів, переосмислили програмний зміст освітніх предметів та переглянули способи їх викладання. Зміни потрібні. І змінювати в першу чергу потрібно себе самого, своє відношення та сприйняття дітей з особливостями в розвитку.

Наталія Ліщук, координатор-методист