Рубрика: Наша команда

Аренда Василенко ван-де Рей — менеджер проекту «Перспектива 21-3»

688d9566-13ff-40bd-bc48-49790e341dbf
Менеджер проекту «Перспектива  21-3» …

… бути ним  є для мене великою честю, адже я працюю з дуже відданою і повною ентузіазму командою людей, які дійсно доказують  кожен день, що це означає «працювати по-іншому».

Взаємна віра в можливості наших особливих дітей опирається  на переконанні, що кожен з них є  унікальною Божою істотою . Кожен день ми стикаємося з питанням: «Хто кого вчить ?!» І я можу засвідчити, що ці особливі діти навчили мене багатьом речам, які я б ніколи  в  житті не вивчила в жодному  інституті чи університеті !!!

Що стосується мене, то з моменту народження нашого сина Петра (синдром Дауна) в 2003 році, я маю велику честь працювати на благо цих дітей в Україні. Будучи членом організації «Даун синдром» в Україні, і координуючи роботу цього прекрасного  проекту сьогодні, ми навіть  докінця не усвідомлюємо  наскільки це в майбутньому позитивно вплине на розвиток наших дітей, а також на загальну обізнаність щодо цього питання  в Україні.

Цей пілотний проект є першим в Україні. Наше бачення полягає в розробці якісної  практичної навчальної програми, яку б випробували самі діти, а також схвалили фахівці.  Перші  5 років показують відмінний результат.   Те, що наші діти здатні до навчання, якщо ми використовуємо їхні сильні сторони є важливим доказом для органів влади.

Щоб все це стало можливим нам допомагають різні спонсори, посередники і державні структури і ми дуже рдіємо з цього приводу! Читать далее


Наталія Іванівна Ліщук — координатор-методист проекту «Перспектива 21-3»

4449f7a8-9280-4176-afb6-3491d169b921

Я переконана, що та праця, яку звершує людина  має бути потрібною та корисною для інших. І це велике Боже благословення, якщо є можливість не просто працювати, поринаючи в повсякденну рутинну роботу, а повсякчас прагнути вдосконалювати та вдосконалюватись. Учні класів «Радість» заохочують нас постійно бути в пошуку. Досягнення дітей – це наша радість. Вони додають впевненості рухатися далі в реалізації завдань проекту «Перспектива 21-3». Робота в проекті – це не лише можливість зростати професійно, адже перебування серед наших вихованців підтримує й розвиток особистісних якостей, а саме: терпимість, поступливість, співчуття, милосердя, безпосередність…  Нам здається, що ми так багато робимо для того, щоб допомогти дітям з порушеннями розумового розвитку соціалізуватися, а насправді, це вони допомагають нам, дорослим, бути соціалізованими та людяними.

Щоразу спостерігаючи за навколишніми  у різних життєвих ситуаціях: чи то в супермаркеті, чи то в громадському транспорті, я ловлю себе на думці, що наші учні можуть бути прикладом вихованості та культури для членів суспільства. Вони вміють дякувати, вибачатися, висловлювати прохання, допомагати один одному, співчувати, підтримувати, робити компліменти,  прощати та любити. Діти засвоюють бажані моделі поведінки. І тут виникає декілька питань: чи готове українське суспільство прийняти наших дітей такими, чи зможуть вони адаптуватися з такими поглядами на життя, реалізувати свій потенціал?

Також,  я впевнено можу сказати, що діти із синдромом Дауна можуть навчатися та засвоювати теоретичні знання через практичну діяльність, і не просто засвоювати, але й застосовувати їх у повсякденному житті. Їм подобається вчитися, вони з радістю приходять до школи. І найголовніше, що вони роблять це свідомо! Читать далее


Юлія Віталіївна Кікта — вчитель-асистент експериментального класу, вчитель основ християнської етики, вчитель географії

10b0043f-2bae-46fa-930c-a7128b41bb06У проект «Перспектива 21/3» я прийшла завдяки агітації Погребняк (Приходько) Л.С., яка працювала в той час в 4-му класі вихователем. Від неї я дізналась про чудовий колектив педагогів та особливих дітей, їхні успіхи у навчанні та прогрес у вихованні.

Я не корекційний педагог за освітою, тому коли почала працювати в 5-му класі (клас, який йде першим в експерименті з навчання дітей з СД), переді мною було багато сумнівів та питань з приводу процесу і методів навчання та виховання. Але завдячуючи дружній команді, взаємопідтримці і допомозі, зараз я почуваюсь як у родині. Для мене дуже важливо, що всі ми ґрунтуємо своє життя на вірі в Господа Ісуса Христа, щодня звертаючись до Нього за допомогою і дякуючи за Його підтримку та благословіння.

Важко сказати, хто займає головну роль у навчальному процесі: ми вчимо дітей, чи вони вчать нас. Адже наші учні вчать нас дивитись на світ їхніми очима, радіти сонцю, успіхам друзів, підтримувати, коли важко, молитись один за одного і дякувати Богові, що вони просто є.

Подорожуючи по різних європейських країнах, мене вражає не тільки краса та незвичність ландшафтів, а й ментальність та культура людей. Дуже хотілось би, щоб і наша країна досягла європейського рівня розвитку. Я вважаю, що цей процес розпочинається з системи освіти. Впевнена, що робота проекту «Перспектива 21/3» принесе користь як для самих дітей та їх батьків, так і для всього суспільства нашої держави України.

«Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам,- того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив! … І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.»

Псалом 77: 3, 4, 7


Ганна Миколаївна Боровик — класний керівник, корекційний педагог

15fa2f67-b038-4ca4-b37e-339d25a1b16f

Мене звуть Ганна Боровик, вчитель 4-А класу.

Знаючи яка нелегка доля вчителя, адже мої дідусь та мама також педагоги, я свідомо намагалась обійти цю участь у своєму житті.

Проте від Божого проведіння та поклику серця не втечеш.
Будучи схильною до філантропії, обрала соціальну роботу як свою професійну діяльність.

Все складалось добре, йшов час, а я продовжувала шукала місце де ж зможе в повній мірі реалізуватись моя професійна мета. Де зможе поєднатись теорія і практика, любов до дитини та новітні методики навчання.

Цей пошук привів мене до проекту «Перспектива 21/3», з яким я познайомилась в 2012 році, одночасно ще й вступаючи до НПУ ім. М.П. Драгоманова (спеціальність «Корекційна педагогіка»).

За час роботи довелось пережити різне: труднощі та сльози, усмішки та обійми, більше успіхи ніж невдачі! Одне можу сказати точно: до цього часу вів нас Бог і вірю буде вести і надалі!

Кожного дня я бачу радісні обличчя дітей, вони хочуть йти до школи і навчатися, хочуть бути корисними та дарують свою любов оточуючим. Більше того, вони вже так багато досягли!

Це дає надію, надихай на щоденну кропітку працю в напрямку досягнення соціалізації наших учнів та поширенню доброти, любові,   поваги серед українського суспільства!

 


Артур Олегович Ігнатов — корекційний педагог, вчитель-асистент, вчитель художнього мистецтва

cf62d4c7-b812-4d24-8412-1b8c017d2dca

Проект перспектива 21/3 це місце, де видно велику Божу турботу про дітей, які потребують додаткової допомоги у навчанні.

Класи «Радість» — це не просто експеримент в освіті, це прояв Божого керівництва, міцної команди, біблійних основ відносин, професіоналізму.

Мені приємно спостерігати що саме у таких умовах діти розвиваються.

Та велика робота, яка вкладена у дітей, вже сьогодні проявляє результат того, що наші діти можуть бути гідними людьми у суспільстві.


Світлана Василівна Іванченко — класний керівник, корекційний педагог, вчитель музики

4a9feb58-af6f-43dd-a850-9d462adddc06

Мене звати Іванченко Світлана Василівна. На даний момент працюю вчителем-дефектологом у класі «Радість», який іде третім за наслідками експерименту з навчання дітей з синдромом Дауна, водночас викладаю музичне мистецтво учням наших трьох класів.

 

У проект «Перспектива 21/3» прийшла завдяки свідченню Владислава Бондаркова, талановитого ведучого Світлого радіо «Еммануїл» та батька «сонячної» дитини, яка є ученицею одного з класів «Радість». Було багато роздумів та вагань, але з Божою допомогою та дружньою підтримкою колег більше двох років тому я почала свої перші кроки у проекті. З того часу до тепер аніскільки не жалкую про те, що працюю з особливими дітьми. Навчаючи їх, я вчусь у них живому сприйняттю оточуючого, радію кожному найменшому кроку вперед, вчусь бути більш організованою та впевненою, вчусь цінувати кожну мить життя.

 

Працюючи з особливими дітьми, щодня переконуюсь: ці діти і справді особливі, але не через свої вади, а через те, що вони – справжні, щирі, люблячі, відкриті. Наші діти відкриті для навчання, для нових знань, відкриті для пізнання та для оточуючого світу. Але чи вартий цей світ цих незвичайних дітей?

 

Вважаю, що проект «Перспектива 21/3» – це своєрідний виклик суспільству з його байдужістю до дітей з порушеннями психофізичного розвитку; виклик сталій системі української освіти; виклик мені, як педагогу-практику; виклик, що несе в собі надзвичайно великий потенціал розвитку закладених Богом компенсаторних можливостей дитячого організму та творчих задатків кожної дитини як унікальної особистості.

 

Стверджую, що діти з синдромом Дауна та іншими особливостями розвитку можуть і здатні навчатися, здатні оволодіти певними уміннями та професійними навичками. Саме тому наше покликання як педагогів – навчити дітей не лише академічних знань, але і виховати їх як соціально приємних людей, повноцінних членів нашого суспільства.

 


Вікторія Володимирівна Заремба — вчитель-асистент, вчитель природознавства, Я у світі, основи здоров’я

56121c6c-2e17-4270-9904-12b774942640

Мене звуть Вікторія. Мені 24 роки. Вже третій рік я працюю з чудовою командою спеціалістів в класах «Радість».

Я не дефектолог за освітою і коли прийшла першого вересня і побачила перед собою вісім особливих дітей — була налякана, не знала що робити і чого очікувати.

Та завдяки дружній команді, порадам, досвіду — тепер знаю. У нас є цілі, до яких ми прагнемо, йдемо то великими, то малими кроками.

Кожного разу, коли я бачу, як хтось з дітей робить маленький крок, чогось досягає та розуміє — це велика радість для мене. Я вболіваю за ту справу, якою займаюсь і бачу в ній цінність, а діти надихають мене робити ще більше.

 

 

 

 

 


Ольга Олександрівна Соколова — вихователь

foto_sajt_sokolova

Впевнена, що життя кожному з нас було дане не випадково, а є подароване Богом. Для кожного з нас в Нього є Свій план і ми всі не даремно живемо на цій землі. Мені завжди хотілося бути корисною в цьому світі, тому стати вчителем я вирішила не випадково.

Певний період життя працювала вчителем історії, правознавства та політології. Переважно моя праця була пов’язана з обдарованими дітьми і це не могло не приносити певного щастя в моє життя. Але в одному з моїх «зіркових» класів був хлопчик, що мав синдром Аспергера — він був не менш обдарований, але потребував трішки більшої уваги з нашої сторони. Це стало відправною точкою для зміни напряму моєї діяльності. Я зрозуміла, що можу бути більше корисною в своєму житті.

Минулий рік я мала можливість працювати в спеціальному дитячому садочку з дітками, що мають аутизм. Цього року Бог подарував мені щастя стати частиною проекту Перспектива 21-3. І я можу сказати — це великий привілей працювати з нашими дітьми!