Рубрика: Натхненні історії

Сім’я Петра Василенка: історія сестри Марії

Петя – це сонячна дитина.

Петя – це вперта дитина.

Петя – це ввічлива дитина.

Петя – це гарна дитина.

В кінці-кінців Петя мій брат.

Так Петя мій брат і в нього синдром Дауна і я ним пишаюсь як ніким іншим. Я не боюся про нього говорити або ходити разом з ним по вулиці бо він як всі інші люди просто трошки інший. Взагалі він клоун він як ніхто інший може підняти настрій та розвеселити в потрібну хвилину. Петя вміє писати, читати та рахувати, але важливішим за це, він вміє наливати напої, складати список покупок, грати на ксилофоні, рахувати гроші та багато інших речей. Читать далее


Сім’я Петра Василенка: історія бабусі Людмили Філімонівної

8f356286-141f-46d0-9559-e0cf78716522

Історія бабусі Людмили Філімонівни

На той час, коли народився Петрик, у нас було уже 9 онуків. Як і 5 наших дітей, всі вони народились здоровими, повноцінними і ми не допускали думки, що може бути інакше. Запорукою цього ми вважали те, що і батьки наші і діди були віруючі і не мали шкідливих звичок. Як і більшість людей ми розуміли, що такі діти народжуються в неблагополучних сім»ях. Тому, коли Андрій сказав, що хлопчик народився з синдромом Дауна, для мене це був шок. Спочатку я не повірила, думала — це помилка, але він твердо сказав, що це так. Вразила його реакція: він не плакав, не скаржився, став мене заспокоювати. Сказав, що вони з Арендою сприйняли це як особливе, але благословіння Боже. Набагато краще новину сприйняв наш дідусь (вірніше Петриків дідусь). Дуже мене підтримала Аренда. Читать далее


Сім’я Влади Потаніної

unnamedОдружені ми вже 20 років. У нас двоє дітей: старший – Олексій, 19-ть років, навчається в Київському технікумі готельного господарства і молодша донечка – Владислава, їй 11-ть років і вона відвідує школу-інтернат №26,клас «Радість».

Кожну дитину ми чекали з нетерпінням, і якщо з первістком все було, так би мовити, добре, то з народженням Владочки ми зрозуміли, що в житті бувають і випробування.

Кожний день, кожну хвилину здавалось все навкруги випробує тебе на міцність, терпіння, силу віри, надію. Два тижні, що ми були з Владочкою в лікарні, після народження,  здалися цілою вічністю. Боротьба за життя, з ранку і до вечора, віра в те, що дитинка почне дихати самостійно, рухатись, їсти. Читать далее


Сім’я Марійки

unnamed (4)Наша родина – це мама Людмила, тато Денис та двоє дівчат: Марійка та Катруся. Марійка народилася в квітні 2004 року, Катруся – через 2.4 роки. Марійка з’явилась на світ здоровою дівчинкою, розвивалась, як інші діти. Початком наших негараздів стало невдале щеплення КПК, після якого Маша захворіла тією ж самою хворобою, від якої робилось щеплення, та її розвиток   загальмувався.

Припинила розвиватися мова, та з’явились аутичні риси в поведінці. Практично до 3,5 років всі лікарі, до яких ми зверталися у лікарнях та медцентрах заспокоювали нас, що дитина переросте і ніяких дій робити не треба. Тоді ми втратили час. Коли лікарі визнали, що є проблеми, Марійці йшов 5-ий  рік. Її розвиток мовлення був на рівні 2.5-3 — річної дитини.  До того часу в нас були безліч консультацій з багатьма лікарями, декілька діагнозів під питанням, декілька пропитих препаратів, та суттєвих змін у поведінці та розвитку дитини не було.

Після чергової консультації з лікарями мали від них такі рекомендації: не приймати будь-які корекційні стимулюючі препарати, бо від них не буде користі, а навпаки. Читать далее


Сім’я Люби Шумної

Люба-Маша

Вся сім’я з нетерпінням чекала на народження нашої першої дитини. Ми довго вибирали ій ім»я, але Люба народилася передчасно на Віри, Надії і Любові і сама вибрала собі ім»я. В пологовому будинку №1, де я народжувала увесь медперсонал на наше здивування дуже толерантно віднеслись до нас і нашої дівчинки, всіляко підтримували, принесли статтю Наташи Жданової про сонячних діток. Я була їм і автору статті дуже вдячна.

Ми зрозуміли, що така підтримка оточуючих у перші дні є дуже важливою. Я з чоловіком зрозуміли, що Бог дав нам таку дитину, щоб ми чомусь навчились від неї — Люба й досі наш найбільший вчитель. Чоловік боявся сказати мені відразу про синдром, розповів аж на 5 день. На той момент я знала тільки що це розумова відсталість. Але мене це чомусь не лякало. Може тому, що я знала , що щастя людини не залежить від її освіти, статусу чи грошей. Читать далее


Сім’я Анни Козіної

2015-10-16 КозыниВелика родина Ганни це — мама Іра, тато Володимир, брат Сергій, бабусі Галя і Валя та два дідуся: Анатолій та Валерій. Бабусі з дідусями живуть окремо, але час від часу приїжджають у гості. Разом з Ганною живуть мама, тато та брат Сергій. Більш за все Ганні подобається, коли до неї у гості приїжджають бабусі та дідусі. Тоді починається дома особливе свято з ігор! Бабуся Валя та дідусь Толя зараз приїжджають дуже рідко, вони живуть у зоні окупації на Донбасі.

Проте майже щодня Аня може з ними розмовляти по Скайпу. З дідусем Валєрою Аня любить грати в шахи, в піратів, в казку про Червону Шапочку, в жмурки. З мамою та татом Аня ходить на прогулянки, у кафе, в музеї. З бабусею Галею Аня бере участь у приготуванні їжі, допомагає по господарству в хаті та на городі. Сергій для Ані – це швидка допомога у комп’ютерних справах.


Сім’я Степана Жданова

Степа Жданов

Это я – Жданов Степан.

Сейчас мне 11 лет.

Когда я родился, у меня уже были мама Наташа, папа Володя, сестра Саша, брат Иван. А когда я немного подрос, то родился еще брат Матвей. Это моя семья.Это моя мама. Она любит нас, цветы и путешествия.Это мой папа. Он любит нас, работать и смотреть фильмыЭто мои старшие брат и сестра: Саша и Ваня. Саша любит рисовать, читать, смотреть фильмы. А Ваня любит играть на гитаре, крутить пои, читать, танцевать, все выдумывать…Я их люблю.А это я и мой брат Матвей. Мы друзья. Мы любим повеселиться. А еще любим слушать книжки, смотреть мультфильмы, плавать на озере, петь разные песни, кататься на лошади, разжигать костер.Всей семьей нам нравится ходить в лес, жечь костер, петь песни. Мы любим путешествовать.А живем мы сейчас в Ирпене в старом доме. У нас здорово. Читать далее