Сім’я Марійки

unnamed (4)Наша родина – це мама Людмила, тато Денис та двоє дівчат: Марійка та Катруся. Марійка народилася в квітні 2004 року, Катруся – через 2.4 роки. Марійка з’явилась на світ здоровою дівчинкою, розвивалась, як інші діти. Початком наших негараздів стало невдале щеплення КПК, після якого Маша захворіла тією ж самою хворобою, від якої робилось щеплення, та її розвиток   загальмувався.

Припинила розвиватися мова, та з’явились аутичні риси в поведінці. Практично до 3,5 років всі лікарі, до яких ми зверталися у лікарнях та медцентрах заспокоювали нас, що дитина переросте і ніяких дій робити не треба. Тоді ми втратили час. Коли лікарі визнали, що є проблеми, Марійці йшов 5-ий  рік. Її розвиток мовлення був на рівні 2.5-3 — річної дитини.  До того часу в нас були безліч консультацій з багатьма лікарями, декілька діагнозів під питанням, декілька пропитих препаратів, та суттєвих змін у поведінці та розвитку дитини не було.

Після чергової консультації з лікарями мали від них такі рекомендації: не приймати будь-які корекційні стимулюючі препарати, бо від них не буде користі, а навпаки. Лишається тільки педагогічна корекція. Прогнози лікарі давали невтішні – мова та розвиток моєї дитини мали б залишитись на цьому ж рівні 3-річної дитини.

Не ладна миритися з такими прогнозами я стала шукати альтернативні методи лікування. Після лікування у двох лікарів нетрадиційної медицини у Марійки почались покращення у розвитку мовлення, поступово стали згладжуватися аутичні риси, Маша стала розуміти звернену до неї мову, стала сама повільно, не зовсім  правильно складати спочатку прості речення, а згодом більш складні.

Коли через рік ми прийшли до наших лікарів вони були дуже здивовані такими змінами в кращу сторону, і на їх честь, чесно визнали, що були неправі щодо своіх прогнозів.

Зараз у Марійки проблем багато, і підводить нас її сором’язливість, аутична беспокійність та деяка боязнь чужих людей у спілкуванні з психологами та медикопедагогічними комісіями. Маша ніколи не може в таких випадках розкрити повністю свій потенціал, тому  нам завжди треба доказувати, що вона щось вміє, і дуже часто нам просто не вірять. Це нас  засмучує, але ми стараємось не приймати все близько до серця, любити нашу дитину, робити все, що ми можемо зробити і що вважаємо за потрібне зробити. Адже попри все, наша Марійка пізнає оточуючий світ і розмовляє. Не завжди розбірливо, не завжди з правильною постановкою речення, інколи змішуючи украінські та російські слова; дуже повільно , але вчиться рахувати, читати і, головне, що їй це подобається. І нехай проблем ще дуже багато, і ми усвідомлюємо, що проблеми будуть і в дорослому віці, але ми віримо у покращення, що нам вдасться пристосувати Машу до важкого та неспокійного нашого сьогодення. Надіємось, що з часом в нашого суспільства прокинеться людяність, терпимість до людей з особливими потребами, та всім « не таким» дітям та дорослим стане жити краще та легше в нашому суспільстві.